«Дух його був непохитний, був світлою людиною і рішучою у своїх переконаннях», – так говорять побратими про Олександра. Уранці 6 серпня 1994 року в селищі Драбів Черкаської області народився довгоочікуваний син. Хлопчика з сірувато-зеленими очима назвали Олександр — «мужній, захисник людей». Зростав здоровим, розумним і допитливим. Рано навчився читати, обожнював шахи, природу, тварин і походи. Любив фотографувати, рибалити, грати на гітарі, читати книги й цікавився історією та літературою. Мріяв стати рятувальником, а згодом лікарем-реаніматологом. Навчався у Першому Київському фаховому медичному коледжі за спеціальністю «медична справа», куди вступив за покликанням. Олександр завжди вів здоровий спосіб життя, був мудрим і чесним. Працював у компанії «Coca-Cola», де його згадують як відповідального та доброзичливого працівника. Був активним учасником Революції Гідності 2014 року. Військова служба З початком повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року Олександр переконав маму залишити Бучу, врятувавши її від окупації, і того ж дня приєднався до добровольчого загону територіальної оборони «Азов-Київ». Із перших боїв проявив мужність і витримку. Брав участь в обороні Київщини, зокрема у битві за Мощун. Згодом воював на Запорізькому, Херсонському та Донецькому напрямках. Виконуючи обов’язки гранатометника, під щільним обстрілом ворожого танка виніс з поля бою пораненого побратима, врятувавши йому життя. Олександр постійно вдосконалював свої навички, зокрема успішно склав Міжнародний іспит із тактичної медицини. За участь в операції у Бахмуті був нагороджений почесним нагрудним знаком «Срібний хрест» від Головнокомандувача Збройних Сил України. Подвиг і загибель У вересні 2023 року вирушив на бойове завдання зі звільнення стратегічно важливого села Андріївка поблизу Бахмута. 12 вересня у жорстокому бою Олександр загинув, але завдяки мужності його та побратимів Андріївку було звільнено. Він до останнього подиху залишився вірним присязі, українському народові та своїй державі. Пам’ять і вшанування Цього року минають другі роковини з дня його загибелі. Олександр мав багато мрій: створити сім’ю, завести собаку, придбати мотоцикл, поїхати у подорож. Та їх він не встиг здійснити. Проте залишив по собі значно більше: приклад справжнього чоловіка, воїна і сина своєї нації. Його побратими згадують: «Будемо пам’ятати «Дворфа» як мужнього хороброго воїна і водночас веселого, розумного та розсудливого побратима, який попри небезпеку завжди йшов у бій». Він назавжди залишиться для нас символом незламності та відданості. Вічна пам’ять і слава Олександру Барсукову.