«Піротехнік», «Піро», «BD-02», «Грач». Народжений 21 жовтня 2002 року у місті Кривий Ріг, він із самого дитинства ніс у собі поклик служіння. Ще малим хлопцем Данило проявляв особливий інтерес до всього, що було пов’язане з військовою справою: його улюбленими іграшками були пістолети, автомати та солдатики. У цих дитячих іграх уже тоді проглядалася майбутня доля воїна. У шкільні роки цей інтерес перетворився на свідомий шлях. У 14 років , ще будучи зовсім юним, Данило самостійно долучився до навчальної групи військової спільноти та почав відвідувати громадські організації та секції, де навчали тактиці, домедичній допомозі та військовій підготовці. Він завжди прагнув знати більше, розуміти глибше, вміти краще. Він віддавався кожному заняттю на сто відсотків і вже тоді вмів навчати інших. Після закінчення школи в 2018 році він вступив до Криворізького ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою, а після його закінчення в 2020 році – одразу прийняв рішення піти на службу за контрактом до Національної гвардії України, обравши шлях сапера. Під час своєї ротації у Вугледарі він і зустрів повномасштабне вторгнення. Там, на півдні Донецької області, Данило проявив себе як відважний і рішучий воїн. Він брав участь у звільненні Херсонщини, ніколи не ховався від бою, завжди йшов попереду. Після ротації Данило пережив страшну звістку – загибель свого батька, підполковника Кандиби Сергія Михайловича, Героя України. За проханням матері він тимчасово залишає службу та намагається знайти себе у цивільному житті. Але навіть тоді його серце залишалося на війні. Він займається пошивом військового спорядження, пізніше – гуманітарним розмінуванням. Та щоб він не робив – думки знову і знову повертали його до війни, цей поклик був сильнішим за будь-які обставини і Данило приймає рішення повернутися на фронт і долучається до спецпідрозділу «First Line» у складі «Спецпідрозділу Тимура» ГУР МО України. Саме там він розкрився повністю: як сапер, як воїн, як лідер. Він віддавався кожній операції на всі сто, був надійним плечем і духовною опорою для побратимів. Данило брав участь у багатьох спецопераціях воєнної розвідки: — висадка на Кінбурнській косі, — операції на Вовчанському агрегатному заводі, — оборона Кругляківки, — оборонні дії у Покровську, — Куп’янська операція, — оборона Сумської області, — та багато інших операцій, що досі залишаються під грифом «таємно». Він ніс хрест свого батька з гідністю й честю, прагнучи бути таким самим гідним сином і воїном. Пройшов важкі дороги війни – від Вугледара до Херсонщини. Бачив біль втрат, але не зламався. Його серце завжди билося за правду, за свободу і за тих, кого він любив. 12 липня 2025 року, під час чергової ротації на Сумському напрямку, внаслідок влучання БпЛА «Молнія» Данило отримав 80% опіків тіла. Побратими оперативно евакуювали його та доставили до лікарні. 21 день Данило та лікарі боролися за життя. Його дух був надзвичайно міцний, але, на жаль, тіло не витримало, і 3 серпня 2025 року Данило помер. Його життя, хоч і коротке, стало шляхом служіння – безперервного, свідомого, добровільного. У ньому поєднувалися мудрість і зрілість, притаманні людям значно старшим, та водночас – світло, доброта і любов до ближніх. Він умів об’єднувати людей, знаходити слова підтримки і дарувати надію навіть у найтемніші часи. Він був сином України, справжнім воїном світла, і водночас – ніжним, добрим, щирим хлопцем, який умів любити й дарувати тепло. У його очах завжди жила любов до життя й до рідних. Його смерть це не поразка. Це перемога, здобута ціною найбільшої жертви. Він жив так, щоб залишити після себе світло. І це світло залишиться з нами назавжди. Нехай Господь прийме душу Данила до Свого Царства. Нехай він з’єднається там зі своїм батьком та побратимами. А нам – хай буде пам’ять і приклад його мужності, любові та вірності.