Станіслав Ковшар, позивний «Бард» — юнак із Києва, якому відмовили у військкоматі через проблеми зі спиною. Але він не здався. Пройшов медкомісію повторно і вирушив захищати Україну. З дитинства Стас був не таким, як усі. У чотири роки — перший похід у гори з мамою. Потім — десятки маршрутів: Карпати, Кавказ, Байкал, Туреччина, Арарат, Тубкаль, Іспанія. Там, у горах, він ріс як чоловік і як особистість — вільний, глибокий, відповідальний. Мріяв змінювати країну. Навчався у гуманітарній гімназії, вступив до КНУ на соціологію. Принципово не хотів покидати Україну. Казав: "Я маю бути тут, бо якщо не я — то хто?" Він був гітаристом, мандрівником, співрозмовником, який умів слухати. Його поважали за гідність, гумор і спокій навіть у найгостріших ситуаціях. Навесні 2022 він став парамедиком — рятував побратимів, перев’язував поранених під вогнем, не залишав нікого. 10 квітня 2022 він надіслав мамі останнє повідомлення: "Я цілий". Через кілька днів — поранення. Сам себе залікував. І повернувся в стрій. 15 квітня 2022 року «Бард» загинув, прикриваючи відхід побратимів під час переправи на «Азовсталь». Потрапив під мінометний обстріл. Побратими кажуть: він до останнього залишався із тими, хто поруч. Тіло досі не повернуто. Родина чекає вже понад три роки. Без могили, але з пам’яттю. Його побратими кажуть: “Він — один на мільйон”. Людина з холодним розумом, чіткою метою, теплим серцем і великою гідністю. З таких, як «Бард», знімають фільми. Але поки ми пам’ятаємо — він живе.