У свої юні роки, коли життя тільки починалось і час сповнений мрій та надій, Ігор обрав не легкість, а боротьбу. Не розваги — а службу. Не тишу — а фронт. Він пройшов бойовий курс підготовки у легендарній бригаді «Азов», став частиною мінометної батареї (120-ки), і з перших днів показав, що справжня сила — в характері, вірності й побратимстві. Чака був більше ніж просто воїн. Він був тим, хто завжди ішов першим. Хто не нарікав. Хто тримав лінію. Надійний, світлий, незламний — він став опорою для своїх, прикладом для нових, гордістю для нас усіх. На Торецькому напрямку, в запеклому ближньому бою, він отримав важке поранення, несумісне з життям. Та навіть смерть не здатна стерти його ім’я з наших сердець. Він загинув героєм. Він жив як герой. Він вічно з нами. Пам’ятаємо. Любимо. Помстимося. Слава Герою. Слава Чаці. Слава Україні.