"ДАВІНЧІ"
Дмитро Іванович Коцюбайло
01.11.1995 - 07.03.2023
Український доброволець, лейтенант (посмертно), командир батальйону «Вовки Да Вінчі» Збройних сил України.
Collapsible text is perfect for longer content like paragraphs and descriptions. It's a great way to give people more information while keeping your layout clean. Link your text to anything, including an external website or a different page. You can set your text box to expand and collapse when people click, so they can read more or less info.
Дмитро народився 1995 року в Івано-Франківській області. Військовий із позивним «Да Вінчі» закінчив художній коледж, а у 18 років був учасником Революції гідності.
З літа 2014 року став на захист країни у складі Добровольчого корпусу «Правий сектор».
Коцюбайло був командиром взводу першої штурмової роти ДУК ПС. Воював у Пісках, потім — поблизу Авдіївки. Як доброволець співпрацював із підрозділами ЗСУ на всіх напрямках
З початком повномасштабного російського вторгненя Дмитро став на захист країни разом зі сформованим підрозділом «Вовки Да Вінчі». Він воював на запорізькому напрямку, а згодом — на донецькому.
Основним профілем підрозділу були штурмові дії, але також Дмитро був артилеристом. Його гаубиця при цьому була трофейною.
Останній бій Дмитро прийняв під Бахмутом. Без нього залишилася парамедикиня Аліна Михайлова, з якою «Да Вінчі» впродовж багатьох років був у стосунках.
Його завзяття, розум, хоробрість та боротьба за ідею викликали захоплення у багатьох, в тому числі й у побратимів.
Сасюк Ігор Ярославович народився у селищі Маньківка на Черкащині 2 січня 1990 року Проте дитинство і юність пройшли в Оратові,де проживали батьки Ігоря.Закінчив школу в Оратові. Навчався у національному педагогічному університеті імені Михайла Драгоманова. Здобув фах вчителя історії. У цивільному житті працював керівником відділення Нової пошти у Києві, потім у магазині «Jusk», згодом мав власний бізнес у галузі активного відпочинку і туризму. У вільний час обожнював ходити з металошукачем, відповідно любив досліджувати старовину,його хобі були пошуки з металошукачем.Серед цікавих знахідок було золото,срібні монети,козацька сокира і наконечники,один із знайдених натільних хрестиків носив на собі,через якийсь час за допомогою ювеліра була виготовлена точна копія цього хрестика з золота(Хрестик періоду Київської Русі)Також одне з хобі було виготовлення аксесуарів з натуральної шкіри(гаманці,ключниці)В мріях:хотів мати власну столярну майстерню,щоб працювати з деревом.
Сасюк Ігор був дуже цікавою особистістю.В юності відзначався бунтівним характером,в компанії був заводілою,жодна бійка не проходила без нього.Однак не дивлячись на це все йому вдалось стати дуже хорошим сімʼянином,гарним чоловіком і батьком.Мав дуже добре серце і гострий, аналітичний розум, і тому передбачав що буде повномасштабна війна задовго до цих подій.
Під час повномасштабного вторгнення став на захист України, долучившись до складу 118-ї окремої механізованої бригади. Хотів бути пілотом дрона,закінчив курси аеророзвідки , де показав гарні результати, відзначався величезною мотивацією.Після того ,як бригада потрапила в зону бойових дій,одним з перших пішов на бойове завдання ,так як був сміливою людиною.По внутрішніх рейтингах мав найбільше годин польотів.Працював на Мавіку,здійснював розвідку,дорозвідку,згодом здійснював скиди з дрону.Обіймав посаду зовнішнього пілота-оператора. Був командиром відділення. Нагороджений нагрудним знаком «Золотий хрест» та медаллю «Учасник бойових дій».
Під час служби відзначався дуже влучними ювелірними скидами,мав гарну фотографічну памʼять ,запамʼятовував карти,міг повернути дрон до позицій по памʼяті рук.Побратими відзначають Ігоря ,як справедливу і чесну людину,на нього можна було покластись,він завжди хотів допомогти і підтримати ,яро відстоював власні та права побратимів перед керівництвом,для нього всі люди були рівні ,незалежно від статусу і звання.
Прослужив Ігор рівно рік,загинув 7 квітня 2024 року поблизу населеного пункту Роботине, Запорізької області від скиду ворожого дрону.
До останнього був вірний присязі і виконував свою роботу якісно і з завзяттям.
У Ігоря залишились дружина Ірина,донька Емілія 2019 р.н.,батьки,брат ,любляча родина і друзі.
Похований у селищі Оратів на новому кладовищі