"ФАЗА"

Сірьожка  був справжнім чоловіком, надійною  людиною.

Дякую йому, що пліч-о-пліч пройшли цей нелегкий шлях, його відвагу пам’ятають всі, кожен побратим.

Дякую, братику, ти назавжди залишишся в моїй пам’яті.

Спочивай, друже. Ти назавжди залишишся з нами.

Сергій був людиною, на яку завжди можна було покластися. Справжній побратим, щирий друг і мужній воїн. Він умів підтримати словом, пожартувати у важку хвилину і завжди йшов вперед, не думаючи про себе. Важко усвідомити, що його більше немає поруч. Але у наших серцях він назавжди залишиться світлою, доброю людиною і вірним побратимом. Світла пам’ять тобі, Сергію. Ти назавжди з нами.

Шановні читачі! Маємо велику честь розповісти Вам про особливу людину. Чесного, відповідного, відданого воїна і побратима, Олексенко Сергія. Мій чоловік його побратим, тому не можемо помовчати. Після зустрічі з Сергієм життя змінилося на до і після. З його появою в нашому з чоловіком оточенні, життя набуло яскравих фарб. Сергій світився сам і заряджав усе навколо. Він був чуйною людиною. Неодноразово прикривав спину в бою. Уважний до деталей і відповідальний до виконання не тільки бойових задач, а й " домашніх". " Домашніх" в лапках, бо дім є дім, а їхній був там, де вони зупинялися ( вся Україна - "дім" для наших чоловіків, кумів, батьків, синів). Сергій мав позивний "Фаза", бо за спеціальністю був електриком. Хлопці завжди були зі світлом і коли з'являвся "Фаза", навкруги все наповнювалось святом. Людина непосидюча і добезтями закохана у рибалку, якій приділяв майже весь вільний час, навіть там, де було дуже гучно. Він мав неабияку вдачу, адже неодноразово потрапляв у госпіталі, а одужавши, повертався в стрій. Бо там хлопці, бо за спиною родина: найкоханіша дружина і дві найпрекрасніші донечки. Наш Сергій жив думкою про перемогу і про повернення до рідної домівки. Але не трапилось. Клята війна. НЕ ПРОБАЧИМО. НІКОЛИ НЕ ЗАБУДЕМО. Ти назавжди наш ГЕРОЙ, мій любий кум. І тобі назавжди 51.

Світла пам’ять тобі, Сергій

Ти був не просто хрещеним ти був доброю і щедрою людиною яка завжди була поруч, я пам’ятаю як ти сміявся з моїх дитячих слів (Сільога , якщо будеш балуватися , будеш стоять в кутку і їсти павутину) цей сміх назавжди залишиться зі мною.

Почну з того, що це мій дядько. Для мене він назавжди залишиться не лише Героєм, а передусім рідною і дуже дорогою людиною.

Скільки б разів ми не бачилися, він завжди був веселий — жарти, посмішки, легкість у спілкуванні. Від нього майже ніколи не було чути скарг чи суму. Навіть коли телефонував із фронту, завжди намагався говорити на позитиві. Пам’ятаю його слова:

«Та що там на фронті — гаряче, але в мене все хорошо! І по-іншому не може бути».

У 2025 році він приїжджав до нас у гості. До того ми довго не бачилися. Коли ми зустрілися, він одразу міцно обійняв мене — і від тих обіймів стало так тепло, ніби весь той довгий час розлуки просто зник.

У пам’яті спливають різні моменти. Пам’ятаю, як колись ми їздили на цвинтар до бабусі і там бачилися. Раніше це було частіше, ще до війни… але війна, на жаль, змінила дуже багато у нашому житті.

Є і спогади, які викликають усмішку. У нас тоді був мінівен Renault Kangoo, і якось ми везли дядька Сергія до Хорола. Машина була майже повна, а ми жартували і сміялися, що тепер вона точно «під зав’язку». Це були прості, але дуже щирі і теплі моменти.

Коли його забрали на війну, ми дуже переживали за нього. Пам’ятаю, як моя мама майже щодня відкривала Viber і дивилася, чи був Сергій у мережі. Це стало для неї маленьким знаком спокою. І коли вона бачила, що він був онлайн, з полегшенням казала:

«Був… фух, значить все добре».

У ті хвилини ніби камінь падав з душі.

Ми щиро зраділи, коли його перевели з передової у більш спокійне місце. Казали між собою: «Фух, Сергій тепер у тишині… Слава Богу».

Та сталося те, у що важко було повірити. Він загинув. Ніхто з нас навіть не міг подумати, що колись доведеться писати ці слова. Але, на жаль, зараз такі реалії життя.

Сьогодні його немає поруч, але у нашій пам’яті він назавжди залишиться таким, яким ми його знали: щирим, добрим, усміхненим, з великим серцем. Людиною, яка вміла підтримати, пожартувати і подарувати відчуття тепла поруч.

Його більше немає з нами, але він назавжди залишиться у наших серцях, у наших спогадах, у тих простих моментах життя, де була його усмішка і його голос.

Герої не вмирають. Вони просто стають нашими янголами, які тихо бережуть нас з неба.

Вічна пам’ять і шана.

Мій брат був не просто рідною людиною, а справжнім другом. Ми ходили в один клас, часто гуляли в молодості, ділилися сміхом і маленькими таємницями, а іноді я дозволяла йому списати на уроках — і він завжди робив це з усмішкою. Ще в молодості ми їздили підтримати його на присягу на строкову службу — це було давно, але я добре пам’ятаю, як хвилювалися і водночас раділи за нього.

Коли почалася війна, його забрали воювати. Він часто телефонував нам і скидав картинки, щоб ми бачили, що у нього все добре. Коли тиждень не виходив на зв’язок, серце щеміло, і ми дуже переживали, але завжди полегшення було величезним, коли дізнавалися, що з ним усе гаразд.

Пам’ятаю його живим: щирим, веселим, усміхненим, із теплотою і добротою у серці. Він умів підтримати, пожартувати і створити відчуття спокою поруч. Наші спільні прогулянки, сміх, жарти і маленькі витівки залишилися у пам’яті назавжди.

І зараз і досі не віриться, що його немає. Дуже не вистачає його усмішки, голосу, його теплої присутності поруч. Але спогади про нього залишаться зі мною назавжди, а його життя і мужність назавжди будуть частиною моєї душі.

Вічна пам’ять і шана.

Ти віддав життя за нас, за Україну. Моє серце розривається, але я пишаюся тобою. Ти найкращий брат у світі.Тепер ти оберігаєш нас з неба своїми янгольськими крилами. Ти — приклад мужності та любові до життя. Дякую тобі, Герою! Спочивай з миром, рідний.

Я не знаходжу слів,щоб передати,як та війна в душі моїй болить.Пішов мій братик Україну захищать, тепер вземлі,під прапором лежить.Живим тебе чекали ми додому,а ти до Бога Ангелом злетів.Досі не вірю,що тебе немає  вживих.Приємні спогади,є про що згадати,простий,веселий,добрий.Завжди пишатимусь я своїм рідним братом.Вічна Пам'ять І Слава Герою.

Батько був веселий,  «людина компанія»  він був багатий на друзів, Рибалку страшенно любив «Рибачок» що там рибачок?) також електрика його не обходила стороною щось комусь зробити, помогти , завжди зробить, розетку закритими очима міг зробити …

Але я його запамʼятала як батька, як той хто в перші дні пішов на Тер оборону, який не намагався втекти від повістки, замореного у дні коли приїджала хоч на трішки додому після війни, як батька з яким ми їздили куди очі бачать, на рибалку, по вишні, на базар, всих навідати, який ніколи не говорив що йому тяжко, що в нього щось болить, як того коли я без настрою завжди спитає чі хтось образив чі що сталося , з яким о 2 годині ночі проводжала його на службу, тим з ким можна подивитися бокс Усіка і Фьюрі, він його так і не подивився, розстроївся я йому все в подробицях розповіла , коли я ногу підвернула він мене на руках до врача поніс. Для мене він був окремим Героєм. Ніколи не уявяла як без нього поки з нами це не сталося, вирвали частинку серця яку нічим не можна заповнити, коли я бачу останній його приїзд коли я його обняла для мене це «шрам» , коли вмикається пісня «Час рікою пливе» то тільки з батько вона асоціюється, бо він її обожнював.

Па, я люблю і сумую за тобою❤️‍🩹❤️‍🩹❤️‍🩹❤️‍🩹

Пап…💔

Дуже важко писати про тебе в минулому часі, але ти назавжди залишишся зі мною…

Спогадів дуже багато і тільки вони залишились…

Але в моєму серці ти навічно залишишся тією запальничкою, яка завжди підпалювала своєю енергетикою

Ти був дуже доброю, людиною, яка б могла віддати останнє, що в тебе є, всим хто потребує цього, від тебе і пішла моя надзвичайна любов до тварин, але вибач, рибалка мені й досі не подобається)

Ти жив в нашому дівочому батальйону був нашою опорою, надійною і відповідальною, потім зʼявився твій УЛЮБЛЕНИЙ ЗЯТЬОК, який став тобі як рідний син, він тебе любе назавжди 🫡💔