Старший солдат Володимир Златогурський на псевдо "Грут" загинув 29 лютого 2024 року внаслідок ворожого мінометного обстрілу поблизу села Орлівка на Донеччині. Захисникові назавжди 31 рік. Народився Володимир на Одещині в селищі Лиманське. Першу вищу освіту за спеціальністю «Інженерія гідротехнічних споруд» здобув в Одеському національному морському університеті. У 2016 – 2019 роках служив за контрактом, боронив незалежність України в зоні АТО. Потім працював на Іллічівському судноремонтному та Гданському суднобудівному заводах. Займався футболом, волейболом і легкою атлетикою. Останнім часом ремонтував кораблі в Сінгапурі, працюючи у компанії «MSCCS Ukraine». З початком повномасштабної війни повернувся до України. У січні 2023 Володимир доєднався до 3-ї окремої штурмової бригади. У травні дістав численні поранення поблизу Бахмута. Після повернення в стрій почав навчатися снайперській справі. Паралельно отримував другу вищу освіту, навчався за спеціальністю «судомеханіка» в Одеському національному морському університеті. Згодом Володимир став командиром відділення снайперів. Захисника нагородили відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», відзнаками Головнокомандувача ЗСУ «Хрест хоробрих» та «Золотий хрест», а також, відзнакою Міністерства оборони «За поранення». «Йому подобалася зброя та військова техніка. Любив навчатися та розбиратися в суті будь-якої справи, за яку брався. Мав принциповий характер: не було для нього сірого кольору у баченні світу, лише чорне або біле. Володя, як багатогранна та глибока особистість, своїм прикладом стимулював до духовного та фізичного розвитку людей, які були поруч. Полюбляв читати наукову фантастику, цікавився стендапом та творчістю митців Північного Відродження, грав на гітарі», – розповіла сестра Марічка. Зі слів сестри, псевдо Володимир обрав сам. Грут – це персонаж з фільму «Вартові галактики», який був мовчазним і потрапляв у кумедні неоднозначні ситуації, іноді створював додаткові проблеми, але завжди приходив на допомогу товаришам. Саме таким Володя і був – небагатослівним та надійним. Поховали захисника у рідному селищі. У нього залишилися мама, сестра та велика родина.