Народилася в селі Лихолітки Чернігівської області. Закінчила Київський медичний коледж Nº3, здобула спеціальність медичної сестри. У мирному житті працювала у Козелецькій центральній районній лікарні, потім у клінічній лікарні "Феофанія" Державного управління справами України, з 2023 року - операційною медсестрою у ДУ «інститут травматології та ортопедії НАМН України». Після повномасштабного вторгнення росії Анастасія долучилася до волонтерської справи: допомагала теробороні Києва, возила гуманітарну допомогу жителям Херсона, Нової Каховки, Донецької та Харьковської області, та інших населених пунктів, постраждалих від війни. У лютому 2024 року добровольцем долучилася до лав 3СУ, де служила бойовою медикинею у 68-й єгерській бригаді ім. Олекси Довбуша у роті "Шершні Довбуша". Позивний - «Лаванда». Анастасія - дружина бійця ЗСУ Євгена Кравчука, який з 22 червня 2022 року перебував у російському полоні. Але на щастя повернувся додому в одному із обмінів 5 лютого 2025 року. Анастасія померла під час несення військової служби на Покровському напрямку. Її серце зупинилося 21 жовтня 2024 року. Попрощалися з Анастасією 26 жовтня 2024 року у Вознесенській церкві селища Козелець, поховали захисницю на Журавлівському кладовищі у рідному селі Лихолітки. У «Лаванди» залишилися батьки. Євгеній Кравчук. Колишній військовополонений. Чоловік Анастасії Кравчук —Життя проходить перед очима. Мене двічі мали вбити, Бог помилував. У полоні мене тримали друзі і віра, що Настя чекає. Але одного дня я почув від росіян, що вона загинула. Я не повірив, тому що вони весь час намагаються навʼязати, що України вже немає, там нічого не залишилось. Я щодня в полоні молився тільки про одне – щоб дружина була жива. А коли в любому 2025-го звільнили, дізнався – правда. Тобі ніби краще, бо ти все, вже на свободі. Але тобі нереально погано, тому що всі твої плани пішли … отак. Ви уявляєте, я все на неї ставив, я все проектував на неї. Будь який день життя..Це було жорстко. Скажу чесно . Я не знаю, за що мені так пощастило і зі всією впевненістю в собі, я часто розумів, що не заслуговую її … Недостатньо слів щоб описати , якою була моя кохана дружинка….Не даремно існує вислів , про те що «вчинки людини говорять за неї». Я знав Настюшу краще всіх і більше всіх розумію як багато я втратив…а те скільки добра , вона зробила будуть памʼятати багато людей і братів наших менших). Те , що сталося , було визначено Всевишнім і я не маю права осуджувати і жалітися. Адже в Корані є фраза: «Я знаю те, чого ви не знаєте» (арабською: إِنِّي أَعْلَمُ مَا لَا تَعْلَمُونَ) — це слова Всевишнього Аллаха в Сурі аль-Бакара (2:30) P.S Більшого удару і важчої адаптації я не відчував ніколи і полон з цим ніколи не зрівняється. Мені більше всіх буде Її не вистачати . Ми всі повинні памʼятати наших Героїв і Героїнь і ніколи не забувати❤️🇺🇦 Крістіна. Подруга —…Навіть не знаю з чого почати чи що розповісти. Стільки всього було пройдено разом, стільки моментів, спогадів. Мені тексту не вистачить) Ніколи не забуду її посмішку і її сміх, якого шалено не вистачає. Ми дружили з наших років 15. Гуляли в різних компаніях на одному районі, але потім обʼєднались всі в одну. Звичайна дружба подружок, дорослішали разом, вивозили всі історії разом, багато особистих моментів. Ще більше обʼєднались під час повномасштабного вторгнення, на відстані. Полон Жені. Настя тоді геть розвалена була. Їздила шукала його по всім госпіталям прифронтових міст і тд. Тоді по поверненню моєму з-за кордону почали разом їздити з гуманітарною допомогою. Почалось все з Херсону, після підриву Каховської ГЕС їбучими окупантами. А там далі працювали по напрямкам Донецької, Харьковської областей і тд. А тоді Настя вже мобілізувалась… Ми проводжали її на вокзалі. Так памʼятаю той день. Потяг відʼїжджає повільно, йде сніг пушистий, перон ледь припорошило і ми ідемо за потягом, лишаються наші сліди і ми махаємо ручкою. А вона посміхається. Я їй тоді подарувала квіти і листівку з написом: «Я в тебе вірю! К.». Вона її всюди з собою таскала. Крайні рази бачились коли я приїжджала з гуманітаркою до Покровська в червні, а потім в липні 2024 року. Я тоді ще зламала палець в Краматорську і мені ніде не хотіли робити рентген, бо це був вихідний день. Поки я була в дорозі з Краматорська до Покровська, Настя шукала мені лікарню, де мене зможуть прийняти, а потім затащила мене туди за руку і учініла там всім скандал, як вона вміла😅 А потім ми влаштували дівчачій шопінг) Вона так рада була відволіктись і побути поруч. Тоді ж в червні вона отримала посвідчення учасника бойових дій. Я пишалась нею завжди. Вона навчила мене всьому, що я вмію в волонтерці. В мене був найкращий вчитель!Називала мене «Мала кіпіш», бо я душніла і мені потрібно, щоб все було чітко. Настя дуже вміла обʼєднувати людей. І навіть після.., вона продовжила це робити. Її останнім проханням було: «Якщо мене за 200!.. Замість квітів біля гробу має бути корм для собак та котів, який піде в притулок, всі гроші які дадуть люди також мають піти на тварин.». Звичайно, квіти були, живі і самі гарні. Вона дуже сильно любила квіти. А за любов до хвостатих взагалі можна нічого не говорити, в цьому була вся Настя. Там цілий лист «останніх бажань», який вона написала, як мобілізувалась і коли був її перший бойовий вихід. Отримувати такі листи боляче, я звичайно була зла на неї, але вона знала, що пише і кому. Тоді вона також надіслала мені паролі від аккаунтів, карток банківських, телефонів, фото війскового і тд, щоб в разі чого, я все це передала батькам. Я все виконала. Але це останнє, що мені хотілось би хочаб колись робити..💔 Мене не було в місті, коли мені повідомили, що її не стало. Я в телефон просто істерикою кричала і благала сказати, що це якийсь херовий жарт. Почала їй писати і дзвонити одразу..Я не вірила. Не хотіла вірити. Ми на той момент пару людей знали одні з перших і вже потім я ніяк не могла наважиться подзвонити мамі Галі. Тоді найближчим потягом повернулась додому. І почалась підготовка до поховання. А потім і саме прощання. Як тільки зайшла до хати, обійнялися з мамою Насті і просто стояли ридали без слів. Мене напічкали якими тільки можна пігулками заспокійливими. Довго сиділа поруч з нею. В останній путь я їй сказала все, що хотіла і що не встигла. Тяжко. Ще момент такий був..Вийшло так, що мій брат ніс портрет Насті в голові колони від церкви до цвинтаря. І ми тоді згадали, що ще колись в Херсоні під час чергової атаки сраної кацапцні на місто, Настя йому сказала: «Якшо зараз прихірячить, мій портрет ти понесеш. Поняв?». Всі тоді посміялись звичайно і забули. Але…ось так воно і вийшло. На її долю занадто багато далось, насправді. Це неймовірно сильна людина, щира і з відкритим серцем. Зі своїми приколами, інколи нестерпна була, звичайно, ми всі таки. Але це була Настя. Таких людей як вона немає. Просто немає. Це була підтримка, опора, надійне плече, теплі і люблячі обійми. Я безмежно вдячна її батькам, що вони виховали цьому світу гідну Людину. А Настя завжди поруч, я знаю. ..маленька, чуєш? я тебе люблю🫂 Сергій. Брат —Вона хотіла висадити алею в честь загиблих воїнів, де кожне деревце - одне втрачене життя. Тепер одне із таких деревцят належить їй💔 Оля. Сусідка, подруга —Познайомились ми з нею після початку вторгнення, не довга, але дуже тепла, весела і навіть сімейна дружба у нас вийшла🥹 Моментів було багато, спали в машині під домом, до ранку сиділи у моїх батьків і діти міряли її бронік і каску😅 Була така дрібниця, але дуже памʼятна: сусід трошки порізав пальця, Настя дістала всю аптечку, чуть йому там операцію на ньому не робила😄 Памʼять це все що у нас залишилось♥️ Після того як Насті не стало, вона звела мене з дуже гарною людиною з якою у нас є місце в яке ми їздимо і воно нагадує всю її🫶 Люблю тебе Насть♥️ Ілона. Подруга —Мені до сих пор болить за Настю. Я не можу без сліз згадати про неї. У неї почуття гумору було точно так само, як у мене. Ми находили що завгодно смішним. Смішною інтонацією голосу записати голосове і пожати. І її приємний голос. Сила волі яка залізна. Я нею захоплювалася... і брала приклад. І найголовніше, у нас була моральна взаємодія настільки сильна, що ми розуміли один одного, коли болить і як, за наших близьких людей. Це була дуже рідна людина для мене. Таких, як вона і правда, більше немає. Неможливо забути. Ірина. Адвокат, подруга —Пригадую, як ми їхали з нею в Тетіїв. Вона попросила завезти її, лишила всіх своїх дітей (котів і Емму) в Києві і дуже переживала, як вони будуть без неї. По дорозі казала, як круто водити автомобіль і що хоче також бути водієм. Невдовзі цю мрію вона здійснила ✨ По приїзду в Тетіїв була дуже щаслива, бо любила це місто і рідко останнім часом туди їздила через обʼєктивні обставини. Олег. Військовослужбовець, друг. —Скільки думок, але так і не зміг їх перенести в текст. Ти була справжнім другом який 24/7 вислухає і порадить, завжди напише і запитає чи потрібна якась допомога. Скільки пам'ятаю ти закривала сама збори, коли інші робили вигляд, що нічого не відбувається. Навіть в себе в підрозділі не рідко ставив тебе в приклад, коли хтось починав нити. Вибач, що не завжди міг відповісти на дзвінок чи повідомлення й вислухати, хоч і розумів, що тобі там не солодко. Дякую Всевишньому за те, що подарував мені такого друга, нам тебе дуже не вистачає💔💔💔 Яся. Тату майстер, подруга — Настя для мене справжня героїня з першої зустрічі .Ми познайомились на тату сеансі .Я виставила в сторіс ескіз ,який досить довго був вільним .Настя написала одразу ,хочу ,ця тату прям про мене ,про мої відчуття і почуття зараз. сеанси проходили дуже спокійно,вона наскільки сильна ,спина це дуже болюче місце але Лаванда терпіла так ,як ніхто .Я знаю ,що їй було дуже боляче але вона навіть не пискнула ,тільки тіло іноді видавало трепіт . Я прониклась нею та її історією з першої зустрічі .Вона майже не розмовляла але очі були сумні .Коли я перевела ескіз ,вона подивилась в зеркало і сказала «Чоловік мене з дому вижене» Я посміхнулась і запитала «А він ,що не знає,що ти пішла на тату ? Типу сюрпрайз?)))» На що вона відповіла «Він вже два роки в полоні» І тут я дуже засмутилась і мені стало не пособі від того ,що я запитала це в веселому контексті» В процесі роботи вона казала «Цей ескіз про мене ,це я ,я королева ,я сильна» І я захоплювалась її силою ,захоплювалась ,як вона тримається Як вона тримається і з якою добротою до всіх ставиться .Вона постійно волонтерила ,дуже любила тварин,думаю якби була можливість то збирала всіх би . Дуже сумую за нею І це татуювання залишиться моїм улюбленим назавжди . І хоч ми буди знайомі мало але Лаванда в моєму серці назавжди 🌸😔 Вікторія. Колишня однокласниця, подруга —Якою вона була... Вона була емоційна, вона була активістка, вона була відкрита, вона були справедлива, вона була смішна. Можна ще мільйон слів сказати якою вона була,на жаль, була... Ця людина була моєю однокласницею, була одною з тих людей, яка зривала постійно уроки, бо це був її підривний характер на якийсь подразник він когось. Це завжди було так смішно і весело, бо здавалось, що вона нічого не боїться і тільки з роками розумієш, шо ще це здавалось. Настя дійсно нічого не боялась і йшла вперед за своїми думками і емоціями. А який в неї сміх? Він був такий заразний, шо ти не міг не сміятись разом з нею, так сказати сміх "справжньої леді", який неможливо забути. Чомусь так важко писати із поєднанням "була" Хочеться так ще багато чого написати, але розумієш, шо просто починають литись сльози, бо це людині гідності і людина, яка заслуговувала на щастя та прекрасне життя,але... Якби зараз її зустріти хоча на 2-3 хвилини, то я б обов'язково їй сказала "Дякую, за те, шо ти була така відверта зі мною в тих життєвих моментах, де могла б абсолютно цю інформацію мені не надавати, але ти мені довірилась. Дякую за всі твої вчинки і дії. Я з гордістю згадую тебе і наше спілкування, бо ти одна з небагатьох людей про яку хочеться постійно говорити і згадувати і обов'язково ставити в приклад. Дякую, що ти була присутня в моєму житті. Просто дякую тобі за тебе... Легких тобі там хмаринок та спокійного життя, але вже не в нашому божевільному світі..." Згадалась остання наша зустріч в кінці вересня. Яка вона була смішна і емоційна, як сильно обійняла при зустрічі і пообіцяла зустрітись в наступний раз, але наступний раз я її побачила, а вона мене вже ні... Переглянула відео її і знову засміялась, де вона записувала відео для чергового збору Така вже смішна, така відверта, така емоційна Максим. Військовослужбовець, друг —Ми з нею в маличку,працювали в Києві разом на конюшні,катали дітей в парках на поні,вона дуже смішно бісилась коли поні,какали на ходу в той час коли вона катала дітей)…дитинство пішло. Прийшло доросле життя. Потім ми вже зустрілись на війні, на Покровському напрямку. Леся. Колишня колега по роботі. —Настюша 💔 Вона була справжнім дивом. Добра — аж до сліз. Відкрита, щира, світла. Завжди допомагала іншим — людям, тваринкам, кожному, хто потребував тепла. В її серці було стільки любові, що вистачало всім. Вона рятувала, підтримувала, надихала. Світ без неї став порожнішим… Ми пам’ятаємо. Ми любимо. Її доброта жива в кожному, кому вона допомогла🕯️💔🐾🇺🇦 Віра. Подруга —Вона була емоційною, вередливою але неймовірною подругою 💔