Вадим Прокопчук, з позивним Маестро, загинув 12 лютого 2024 року під час евакуації (також його побратими були в оточенні, і він був в штурмовій групі, аби його прорвати, що вдалося, але потрібно уточнити в побратимів, бо це з їх слів). Прокопчук Вадим Миколайович народився 17 лютого 2001-го року в с. Човниця Волинської області. У день його поховання, 17 лютого 2024 року, йому б виповнилося 23 роки.   З 8 років навчався гри на тромбоні в музичній школі у Ківерцях. Також навчався спочатку у музичному коледжі, а потім в академії в Києві. Під час навчання грав у симфонічному оркестрі «Soli Deo» та в інших церковних та нецерковних оркестрах. Залучивши друзів, згодом він створив свою групу «Hot Brass Band», із якою часто виступав у Луцьку та в інших містах. Вадиму подобався тромбон як інструмент. Він бачив свою кар’єру в музиці. Неодноразово говорив про свої плани поїхати до Німеччини чи Сінгапуру, щоб там грати в симфонічному оркестрі та здобути ще й такий досвід.    Був членом Луцької біблійної церкви євангельських християн-баптистів . Віра і Бог були для нього фундаментом його філософії та життєвих принципів.   У лютому 2022 року, відразу ж на 2-ий день повномасштабного вторгнення, він без вагань вступив до 100-ї окремої бригади ТРО, де проходив службу.   У серпні 2022 року Вадим ухвалив рішення, що переведеться – тоді це були ССО «Азов Київ».   У вересні 2022 року, в службовій відпустці, одружився з коханою Юлею Прокопчук. Вони мріяли про їхнє весілля 6 років. Загалом були одружені 1,5 роки.   Офіційно Вадим мав звання солдата, та вже декілька місяців був командиром взводу і незабаром мав отримати офіцерське звання. Він був польовим командиром. Таких в армії США називають «mustang», коли говорять про бійця, який пройшов шлях від солдата до офіцера «в полях».   У травні 2023 року він пішов на перше завдання у складі 3 окремої штурмової бригади. Все літо й половину осені він разом із побратимами звільняли села на південь від Бахмута. Це був надважкий наступ: посадка за посадкою, вони були в меншості і значно меншій вогневій підтримці, ніж у ворога. Вадим одразу показав себе здібним воїном і невдовзі почав командувати взводом, ніколи себе не жалів, не залишав позицій, поки з них не вийде останній побратим. Коли не був на позиціях, постійно тренував хлопців, бо знав, що це їм допоможе зберегти життя.   Загинув 12 лютого 2024 року у боях за населений пункт Авдіївка Донецької області. «Прибувши в Авдіївку на ПУ роти, Маестро зайнявся організацією бойових дій і роботи штабу роти. Мій взвод був майже в оточенні. За допомогою рації я підтримував зв’язок із Вадимом. Він своїм голосом вселяв нам віру, що ми зможемо вийти з оточення. Кацапи змогли пробити дірку в обороні нашого батальйону, і росіяни зайняли декілька ангарів у промзоні біля стратегічно важливої дороги. Наше командування на це відреагувало і вирішило сформувати штурмову групу й вибити русню від дороги. Маестро відгукнувся бути командиром штурмової групи, хоч міг залишитися на ПУ. Під час боїв біля ангарів Маестро загинув, а також і частина групи. Але завдяки їхнім діям росіяни відійшли від дороги, і угрупування наших військ змогли безпечно відійти. Я завдячую своїм життям Вадиму, бо інакше не зміг би вийти з оточення. Маестро був добрим другом і вірним побратимом. Він був бійцем, який нікого не кинув у небезпеці. Це велика втрата не тільки для рідних і друзів, але й для війська. Він повинен був розвивати військо, бо такі, як він, роблять армію більш сучасною і не дають їй закостеніти. Маестро завжди надихав мене вірою в себе, у свої сили, і саме цього я навчився завдяки йому» - побратим Скучний. Вадим обіцяв Юлі, своїй дружині, що їхні діти не будуть воювати, тому служити пішов він. Вадим хотів забезпечити найкраще майбутнє для своєї сім’ї. Він був хоробрим воїном, люблячим чоловіком, сином, братом, другом, талановитим музикантом, патріотом своєї держави, завжди чесним із собою та з іншими. Вадим був і залишиться важливою людиною в житті багатьох людей, які не дозволять пам’яті про нього згаснути. «Дивлячись на Вадима, я завжди дивувалась і дивуюсь, наскільки різносторонньою і багатогранною може бути людина. Він — сталевий воїн, у якому немає місця слабкості і боягузтву. Він завжди з холодним розумом і сміливими рішеннями. Він — християнин з чіткими цінностями, які явно видимі в його житті. Він — мудрий чоловік, який завжди знає відповідь на запитання і знайде пораду, якщо попросиш, хоч має життєвий досвід тривалістю в недовгі 22 роки. Він — грізний борець за справедливість, навіть попри незрозумілі погляди близьких. Він — безкомпромісність щодо зла. Він — відвертість у критиці та звичайних душевних розмовах. Він — взірець для наслідування. Він — відданість своїй справі та дисципліна. Він — велика й безкорислива любов» - дружина, Юлія. інформацію можна коригувати для потреби, також редагувати чи міняти місцями