"МАЛИЙ"

Старший солдат Данило Намись, позивний «Малий», навіки залишиться в серцях своїх рідних, побратимів та всіх, хто мав честь його знати. 7 вересня 2023 року він загинув у бою з російськими окупантами поблизу селища Керамік на Донеччині. Ціною власного життя прикрив побратимів, виявивши мужність і самопожертву, яким вклоняються покоління. За місяць до цього, 4 серпня, йому виповнилося лише 19 років. Данило народився в місті Городня, що на Чернігівщині. У 2021 році закінчив Городнянський ліцей №1, здобувши повну загальну середню освіту. Того ж року вступив до Чернігівського професійного ліцею залізничного транспорту. З дитинства Данило був активним, добрим, відкритим та щирим. Його приваблювали спорт, дружба, командний дух - він захоплювався футболом і волейболом, мав багато друзів і завжди був душею компанії. Всі, хто знав його особисто, згадують: поруч із ним було тепло, безпечно і легко. Із самого початку повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року Данило хотів долучитися до захисту України, але тоді йому було лише 17 років. Він неодноразово говорив, що не може залишатися осторонь, коли країна у небезпеці. Коли у серпні того ж року йому виповнилося 18, Данило серйозно розглядав можливість стати прикордонником, однак остаточно визначився із вибором. У квітні 2023 року він підписав контракт із Збройними Силами України, ставши бійцем 1-ї окремої танкової Сіверської бригади. Обіймав посаду старшого навідника протитанкового взводу. Хоч і був наймолодшим серед багатьох побратимів, Данило показав себе справжнім воїном - дисциплінованим, вольовим, відповідальним. Попри юний вік, він вирізнявся хоробрістю, мужністю та незламним характером. Його товариші кажуть, що він не шукав легких шляхів, завжди йшов першим, завжди підставляв плече. Його кохана, Вікторія, згадує Данила як найкращого, вірного, доброго і мужнього хлопця, який мав великі плани на життя, щиро мріяв про щасливе майбутнє у вільній Україні та хотів створити свою родину. «Він був доброю та світлою людиною з великими планами на майбутнє», - говорить Вікторія. Його товариш Максим зазначив: «Даня був людиною з великим відкритим серцем, відважним захисником та патріотом України. Для багатьох, хто знав його особисто, це зразок незламності та міцності духу. Він хотів, щоб його рідні, близькі, друзі та знайомі жили в прекрасній, демократичній, вільній та мирній Україні. Для батьків він назавжди залишиться найкращим сином на землі, а для друзів - вірним товаришем». Слова його мами сповнені любові та болю: «Мій син був дуже справедливий, добрий і щирий. Завжди допомагав іншим, ніколи не проходив повз чужу біду. Він мав велике серце, був дружнім і мужнім. Ми пишаємося ним безмежно і ніколи не забудемо його посмішку, його погляд, його силу духу». Сестра та тато згадують, що Данило був опорою для всієї родини, завжди тримався з гідністю, мав загострене відчуття справедливості й умів підтримати у найважчі миті. Він став для них героєм ще задовго до фронту - просто за те, яким був. Героя поховали на кладовищі «Піски» у рідній Городні. Його провели в останню путь з глибокою пошаною, сльозами, квітами та словами вдячності. У Данила залишилися батьки, сестра, кохана, рідні, друзі та побратими, які пам’ятатимуть його завжди — як сина України, який віддав життя за її свободу. Він був справжнім. Добрим, справедливим, дружелюбним. Мав велике серце, сильний дух і щиру душу. Таким і залишиться в пам’яті кожного. Герої вмирають... Але залишаються живими в наших серцях, у спогадах, у вдячній памʼяті народу. І поки ми пам’ятаємо - вони поруч.