Воював на Донецькому, Луганському, Херсонському, Харківському напрямках. Коли він називав командирам назви населених пунктів де він штурмував або тримав оборону - всі завжди дивувалися, бо він був майже всюди. Він тримав оборону більше місяця в кільці під Харковом. Був на штурмах в Курульках, в Зайцевому, в селі Ольгівка, Солодкому, Камʼянці Харківської області, Краснопіллі, Студенку, Мазанівці, Синьківці, Майорську, Павлівках, Єгорівці, Долині, в Угледарі, під Кремінною, в Купʼянську і в багатьох інших населених пунктах. В червні 2023 року Данило став командиром десантно-штурмової роти десантно-штурмового батальйону 95 окремої десантно-штурмової бригади. Він був зразковим командиром. Як розповіли його побратими, Даня завжди піклувався про хлопців і ставився до всіх з розумінням. За тих дуже гидких обставин зміг зберегти честь і порядність. Він був у пеклі тисячу разів, під його командуванням не була залишена жодна позиція. Він був дуже сміливим воїном. Данилу подобалося багато речей. Він дуже любив подорожувати, читати книжки про війну, аби вдосконалити свої знання, плавати. Займався боротьбою, регбі, дивився багато фільмів. Любив проводити час з близькими і безмежно любив свою сімʼю. Обожнював спонтанні рішення і пригоди – у цьому він був особливий. Командир завжди вчив своїх хлопців всьому чому знав сам, завжди вислуховував, підтримував і навіть коли його відпускали додому він не завжди їхав, бо казав «тут життя людей, і я їм потрібен». Він завжди вважав Україну найкращою, і дуже пишався що він Українець і народився і живе саме тут. Даня дуже хотів відвідати Скандинавські країни і Грузію. Він захоплювався культурою, історією і відважністю цих країн, бо вважав що вони дуже схожі на нашу Україну. Але… його доля склалася інакше… Залишаючись вірним військовій присязі, Данило Пономаренко загинув 1 жовтня 2023 року в районі Куп’янська Харківської області, отримавши поранення, несумісні з життям. У Героя залишилися кохана наречена та велика любляча родина.