Олександр не лишився осторонь у 2014 році і приймав участь у Револіціі Гідності, пройшов строкову службу і разом з батьком доєднався до лав ЗСУ з першого ж дня повномасштабного вторгнення, аби відстоювати незалежність своєї держави. Спочатку Сашко брав участь в боях за Київ в складі роти охорони Деснянського РТЦК, пізніше була Бахмутська компанія в складі 66 ОСБ та згодом й контрнаступ на Запорізському напрямку в складі 118 ОМБр. Боровся з росіянами за Запорізську землю, яку він так сильно полюбив, до останнього подиху. Побратими та посестри згадують Прайда, як відважного воїна й одночасно, як дуже чуйну та добру людину. Він ніколи не залишав нікого в біді. Ризикуючи життям, Олександр виносив поранених з поля бою та витягав машини усіх хто потребував допомоги. У вільний від службових обовʼязків час, Сашко допомагав волонтерською діяльністю, найчастіше з гуманітарною допомогою для поранених в госпіталях, проводив збори на свій підрозділ, активно допомагав іншим волонтерам та завжди підтримував тих, хто потребував допомоги чи просто доброго слова в важкі часи та скрутні хвилини. Він просто не міг зробити вигляд що зла не існує, саме тому кожна його дія мала сенс та значення. У Сашка залишились батьки, дружина та донька, яку він так й не встиг побачити. Попри все, він жив з посмішкою і помер з посмішкою. Навіки в строю!