"РІКО"
Щербак Ігор Едуардович
29.11.1993 - 19.02.2023
Командир мінометної батареї, 46 окрема аеромобільна бригада Десантно-штурмових військ ЗСУ.
Collapsible text is perfect for longer content like paragraphs and descriptions. It's a great way to give people more information while keeping your layout clean. Link your text to anything, including an external website or a different page. You can set your text box to expand and collapse when people click, so they can read more or less info.
Пройшов бої на херсонському напрямку, бої за Соледар та на АртемСіль.
Загинув 19 лютого 2023 року біля села Берхівка на Донеччині. Під час виконання бойового завдання воїн потрапив під ворожий танковий обстріл. Офіцеру було 29 років.
Ігор народився в Полтаві. Навчався в Полтавському міському багатопрофільному ліцеї №1 імені Івана Котляревського. Здобув вищу економічну освіту в Українській академії банківської справи в Сумах. У мирному житті працював фінансистом, був співвласником ігрового клубу. Обожнював тренування в залі, умів розвинути хист до цього в інших. Багато читав. Був гарним оповідачем і поціновувачем прекрасного. Любив життя і чорний гумор.
Під час повномасштабної війни Ігор захищав Україну у складі 46-ї окремої аеромобільної бригади ЗСУ. Був командиром мінометної батареї.
«Ігор був живим прикладом справжнього чоловіка, воїна. Мужнім, турботливим і справедливим. Завжди був на позитиві, ніколи не скаржився. Пішов на війну добровольцем ще на початку повномасштабного вторгнення, бо не міг змиритись зі стражданнями, що ніс із собою руський мир мирному населенню. Відповідальний командир і мотивований боєць, який своїм прикладом заряджав оточуючих. Завжди був уважним до кожного свого бійця. Честь і гідність для нього були не просто словами, а життєвими принципами!» – розповідають близькі загиблого.
«Ігор не любив багато уваги до себе, ніколи не гнався за соціальним визнанням чи лідерством. Мабуть, зараз сказав би, що нічого його ідеалізувати, бо бажання захистити людей і країну – абсолютно нормальний чоловічий вчинок. Пам’ять про самовіддачу Ігоря має закарбуватися, він того вартий. Хоча не мав такої мети. З цією втратою щось вмерло всередині. Ні надій, ні сподівань. Життя по інерції. Але є дещо, що назавжди лишиться з тими, чиї серця Ігор зачепив. Для близьких і друзів він був опорою і підтримкою. Був щирим, веселим і любив це життя. Нам його дуже не вистачає. Завжди пам’ятаємо, постійно згадуємо. Честь і слава нашому Захисникові Ігорю!» – додає подруга Аля.
Поховали офіцера в селі Затурине на Полтавщині.
Нагороджений медаллю «За хоробрість у бою»
Лицар ордену Богдана Хмельницького
III ступеня (посмертно)
