Народився Ігор у селищі Безлюдівка, по провулку Зеленогайському будинок 4 вдома. Де і проживав. З 1994 р. у 7 років пішов до школи No 12 у місті Харків де провчився до 2001. У 2001 році вступив до ХЕТТБ (Харківський Електро-Механічний Технікум Транспортного Будівництва). Де здобув спеціальність - Автоелектрик. Після закінчення працював у компанії. Строкову службу у Збройних Силах не проходив, але пішов до лав ЗСУ добровільно практично з перших днів. Ігор завжди буд душею компанії, самим найкращим та люблячим сином - дуже шанував, та поважав Батьків. Найкращим братом у світі з яким себе почував, як за кам'яною стіною хоча був молодшим, та гарним дядьком для свого племінника якому також був і Хрещеним Батьком. Ярослав обожнював свого дядька -хрещеного, як і Ігорюха його. Вони могли часами бавитись, дуріти як малі діти. А ще Ігор вчив Ярослава бути справжнім чоловіком - грати у футбол, займатися боксом. У вечері завжди ми збиралися усією родиною, та могли часами спілкуватися на будь яку тему, обговорювати щось і завжди прислухалися до його думки. Бо він міг дати відповідь на будь яке запитання, підсказати щось, допомогти вирішити. Був одружений - нажаль діточок не було. Він дуже полюбляв життя, природу, свого собаку на ім'я Фокс. А ще він дуже любив Безлюдівку де завжди відпочивав від усіх турбот міста і міг розслабитися душею. Любив рибалити, любив грати у футбол, обожнював водити авто. Завжди сам усе лагодив. Для своїх друзів Ігор був прикладом- завжди допоможе у будь якій ситуації, та у будь який час не дивлячись на те що в нього моли бути свої справи. Він був справжнім патріотом своєї країни, свого міста та селища. Коли почалося повномасштабне вторгнення Росії, спочатку він добровільно допомогав хлопцям будувати та укріплювати блок-пости, потім у квітні 2022 року він почав оббивати пороги селищної ради щоб його зачислили добровільно до армії. З третьої спроби його зачислили- 19 го квітня 2022р. А вже 20 го квітня він з речами рушив до навчання з Нової Водолаги, до Чернігова у Десну де проходив навчання - мінометником. Після навчання їх доправили у Донецьку обл. - потім він брав участь у визволенні Харківської області -м. Ізюм, а також був на нульових позиціях у бік Лиману Донецької області. приймав участь безпосередньо у бойових діях. Солдат Коваленко Ігор Володимирович, який проходив службу у військовій частині А7014. 2 го менометного взводу 3-ї мінометної батареї 2-го механізованого батальону військової частини А7014. Мінометник 66-ї окремої механізованої бригади Мстислава Хороброго! Оперативно-тактичного угрупування "Донецьк" оперативно-стратегічного угрупування військ "Хортиця" Де ї загинув 28.09.2022 р. о 10.00 годині ранку у селищі Донецьке , Донецька область, Краматорський район за два дні до визволення Лиману. На місці загибелі Ігоря - побратими встановили меморіальну дошку для нього. А у самому Лимані відкирили меморал загиблим хлопцям 66-ї Механізованої бригади та хлопцям з ТРО. Похований Коваленко Ігор у селищі Безлюдівка по вулиці Полуничній - кладовище на Нагорівкі - яке має назву Нагорівське. Біля кар'єру який Він дуже любив. Був нагороджений Орденом "За мужність" III ступеня посмертно від 07 лютого 2023 року за указом Призедента України. Терещенко Володимир Олександрович - найкращій друг, кум - та волонтер який допомогав Ігорю з перших днів війни, а зараз допомога його 66-й Механізованій Бригаді та іншим бригадам, які захищають нашу країну. - Я людина не багатослівна... Перше, що спадає на думку при згадці мого ліпшого друга Ігоря, це те, що він був СПРАВЖНІМ... Справжнім у всьому! Справжній друг, справжній патріот, справжній боєць!!! Хоробрий та принциповий! Той що прийде на допомогу в будь-якій ситуації та у будь-який час. Онищенко Ольга Миколаївна - рідна тітка: - Про мого племінника, Ігоря Коваленка, можна розповідати довго, багато добрих, щирих слів можна сказати, багато гарних справ зробив він за своє недовге життя. Коли я читаю вірш нашої славної поетки Ліни Костенко "Крила", я бачу нашого Ігоря - там все про нього! Мав він ті крила, і були вони у нього і з вірності у коханні; і з вічного поривання, бо не зміг сидіти вдома та чогось чекати - з перших днів війни допомагав в обороні міста, потім добровільно, навіть не маючи ніякого військового досвіду, пішов в армію захищати свою родину, захищати свою країну; і до роботи був щирим - допомагав всім, кмітливий був, мав золоті руки; і на турботи щедрим був - так завжди переймався за рідних, друзів, коли були в них якісь негаразди; і веселим, товариським був наш Ігор - завжди усміхнений, доброзичливий! І що символічно, позивний мав SKY - небо. Були в нього крила, був стрижень у житті! Як гірко, як боляче, що немає з нами Ігорюші, лише в спогадах, лише в думках... Низький уклін його згорьованій матусі, шо виховала такого сина! Онищенко Валерій Михайлович - двоюрідний брат, він був опорою моральною та фінансовою для Ігоря , коли він пішов добровільно до лав ЗСУ. - Посмішка.. це перше що я згадую. Він був молодшим. Я жартував, а він дуже багато сміявся. Ми виросли, він став мужнім, дорослим. Та гумор і жарти завжди були нашими супутниками. Навіть коли він став до лав ЗСУ, він не зрадив своїй веселій вдачі, бо ж хто сміється, той не має часу боятись. Справжній козак нашої епохи. - Мама Коваленко Катерина Миколаївна найрідніша людина Для мене, як для мами мій син самий найкращій, це мій помічник - був, є і буде завжди навіть в моїх думках. Він дуже цінив сім'ю. Був майстер на всі свої золоті ручки. Не мав шкідливих звичок. Міг поставити вікна у будинку, полагодити компьютер. Моя дитина дуже любила життя. Але не жаліючи свого життя, пішов захищати нас и нашу країну. Ми виростили гарного сина, але так було угодно Богу.