"TOMAS"

Народився 14 червня 2004 року в місті Біржай (Литва), загинув 13 березня 2025 року в районі Куп'янська Харківської області України у віці 20 років Томас Валентеліс. Ім’я, яке за один день стало близьким багатьом — навіть тим, хто ніколи не знав його особисто. У матеріалі литовського видання «Šiaurės Rytai» люди, які бачили Томаса з дитинства й поруч із ним у різні періоди життя, згадують не «геройський образ», а живу людину — тиху, добру, уважну. Його вчителі говорять майже однаково: спокійний, неконфліктний, міг знайти мову з усіма. У молодших класах — чемний і стриманий, без «витівок», важко було «розговорити». Пізніше став ще тихішим, а пандемія й ізоляція ніби остаточно розірвали звичне шкільне спілкування. Окремим теплом у спогадах звучить історія про батька — як він переживав, підтримував, був поруч і вкладав у сина всю любов. І від цього рядки про гордість стають болючими: «пишаюся… але страшно, коли знаєш, що дитина не повернеться додому». Побратим Томаса, парамедик Ярослав («Jara»), згадує їхню першу зустріч восени 2024-го: Томас був закритий, але з ним можна було і поговорити, і посміятися. Він пропонував допомогу, брався за справи, мав мотивацію. Перед виходом на завдання Ярослав перепитував, чи готовий — Томас підтвердив. Потім сталося найгірше, і друзі зробили все, аби він повернувся додому, щоб у рідних було кого поховати. З України слова вдячності додає засновниця «Citadel UA» Алла Дідур: Томас, за її словами, боровся не лише за Україну, а й за справедливість — і це має значення, коли здається, що ти сам. «Ми втрачаємо найкращих… таких молодих…» Цей текст — про пам’ять. Про тихих людей, які не намагаються бути «особливими», але роблять вибір, що змінює інших. Бережімо імена. Бережімо живих. 🕯️