"SPRINTER"

Народився 16 січня 2003 року в місті Снігурівка, Миколаївська область. Зростав щирим, добрим і працьовитим хлопцем. Завжди допомагав рідним, не боявся роботи й рано навчився відповідальності. Навчався у професійному училищі, здобув фах маляра-штукатура — мав золоті руки й умів створювати лад і затишок там, де був. Та найбільше в ньому було сили духу. Тієї внутрішньої твердості, яка не дозволяє стояти осторонь, коли Батьківщина потребує захисту. Свій військовий шлях Олег розпочав у 2020 році зі строкової служби. Армія стала для нього не просто обов’язком, а свідомим вибором. У 2023 році він підписав контракт і продовжив службу в лавах Національна гвардія України. Побратими згадують його як надійного, витривалого й сміливого воїна — з тих, на кого можна покластися у найважчий момент. У березні 2025 року Олег вирушив виконувати бойові завдання безпосередньо на фронті. Він знав, що там небезпечно. Знав, що може не повернутися. Але все одно пішов. Бо не міг інакше. Бо вірив, що має стояти за своїх, за рідну землю, за майбутнє України. 5 липня 2025 року поблизу міста Родинське, Покровський район, Донецька область, під час виконання бойового завдання Олег здійснив свій останній подвиг. Під щільними обстрілами та ударами ворожих FPV-дронів він евакуйовував тяжко пораненого побратима. Не залишив. Не відступив. Узяв на спину й ніс крізь вогонь. Метр за метром, під вибухами й кулями. Він витягнув його. Врятував життя. Побратим вижив. Олег — ні. Він віддав найдорожче — власне життя — заради іншого. Це і є справжній героїзм. Тихий, без гучних слів, але безмежно великий. Йому назавжди залишиться 22. Назавжди молодий. Назавжди сильний. Назавжди в строю. Таким його і пам’ятатимуть — усміхненим, щирим, відважним, тим, хто завжди йшов першим і прикривав інших. Людиною честі. Сином. Другом. Побратимом. Захисником. Герої не вмирають. Вони стають нашою пам’яттю, нашою совістю і нашим небом. Світла пам’ять і вічна слава Герою України.